Лесині маршрути

Ми знаємо її як Українку. І часто замикаємо у кордонах України. Ще частіше шкодуємо через хворобу, яка вбила її молодою. Попри те, Лариса Косач за свої 42 роки не мала меж. Ані географічних, ані літературних. Озеро Нечимне на Волині надихнуло її на «Лісову пісню», а «Камінного господаря», дії якого відбуваються в Іспанії, завершила у Грузії.

Новоград-Волинський

Лариса і Михайло Косачі, 1881 рік
Лариса і Михайло Косачі,
1881 рік
Лариса і Михайло Косачі, 1881 рік

Саме тут, 25 лютого 1871 року, народилася Лариса Петрівна Косач, яка згодом увійшла до пантеону українських класиків під іменем Леся Українка.

Тут майбутня поетеса вперше торкнулася народної культури, яка стала невід'ємною частиною її світогляду.

Попри ранній переїзд родини до Луцька, Звягель завжди залишався в пам'яті Лесі. У цьому місті розпочалася історія дівчини, яка пізніше здивує світ своєю силою духу та талантами.

Луцьк

місто Луцьк початку 20 ст
Луцьк, початок ХХ століття
Луцьк, початок ХХ століття (Джерело: Хроніки Любарта)

Року 1879 родина Косачів переїхала до Луцька. За спогадами Лесиної сестри Ольги, батька перевели туди на роботу, «щоб покарати його за українофільство» і за недозволену зустріч із Михайлом Драгомановим у Парижі.

У Луцьку 9-річна Леся написала першого вірша — «Надія».

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

У 1881 році на Водохреще 10-річна Лариса застудилася під час процесії до річки Стир. Недуга розвинулася у туберкульоз кісток та суглобів.

Колодяжне

Сірий флігель. Один із будинків Косачів у Колодяжному
Один із будинків Косачів у Колодяжному –
«сірий» флігель.
Петро Косач (у дверях), праворуч від нього Лариса Косач, ліворуч – Микола й Ізидора.
Літо, 1899 року
Один із будинків Косачів у Колодяжному – «сірий» флігель. Петро Косач (у дверях), праворуч від нього Лариса Косач, ліворуч – Микола й Ізидора. Літо, 1899 року (Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

У травні 1882 року, коли Лесі було 11 років, Косачі переїхали до Колодяжного, що під Ковелем. Це село стало їхнім постійним місцем проживання.

Батьки сприяли спілкуванню дітей із селянами. Від людей і подруги Варвари Дмитрук Леся записувала пісні, звичаї, забави. У 40 років поліські фольклорні образи письменниця втілили у драмі-феєрії "Лісова пісня".

Сестра поетки згадувала: «Наша сім’я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може, ще більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й приятелів, і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а далі й рідним».

Головна садиба маєтку Косачів згоріла під час Другої світової. На території обійстя діє меморіальний музей.

Львів

Леся Українка
Леся Українка, 1888 рік
Леся Українка, 1888 рік (Джерело: Публічна бібліотека імені Лесі Українки)

Львів посів важливе місце у житті та творчості Лесі Українки, ставши для неї одним із центрів літературного натхнення й інтелектуального розвитку. Тут вона познайомилася з видатними діячами української культури, такими як Іван Франко та Михайло Павлик, чия підтримка і наставництво відіграли значну роль у формуванні її як письменниці.

У листопаді 1884 року у львівському часописі «Зоря» опублікували Лесину поезію «Конвалія». Це перший друкований твір, підписаний псевдонімом «Леся Українка». Ларисі було 13 років.

Псевдонім допомогла визначити мати. Вірш опублікували на Галичині, а Косачі хотіли наголосити на тому, що авторка — з Наддніпрянщини, з Великої України. До того ж «Українець» — псевдонім Михайла Драгоманова, її дядька. Лариса-Леся почувалася його вихованкою і духовною переємницею.

Через дев’ять років, 1893-го, у Львові вийшла перша збірка Лесі Українки «На крилах пісень».

Іван Франко привітав дебютантку, назвав її «чи не поодиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну». Письменник намагався присоромити авторів-чоловіків, які зосереджувалися лише на особистих переживаннях.

Під час перебувань у Львові Леся Українка брала участь у літературних і громадських ініціативах, співпрацювала з місцевими виданнями, як-от «Народ» і «Життє і слово». Вона неодноразово відвідувала Івана Франка, називаючи його своїм учителем і товаришем.

Важливий внесок Лесі Українки у фольклористику також пов’язаний із львівськими дослідниками. Зокрема, у співпраці з Філаретом Колессою було зафіксовано та опубліковано мелодії українських народних дум.

Відень

Ольга Петрівна Косач з дочкою Ларисою (Лесею Українкою). Ялта (Крим), початок січня 1898 р.
Ольга Петрівна Косач
з дочкою Ларисою (Лесею Українкою).
Ялта (Крим), початок
січня 1898 року
Ольга Петрівна Косач з дочкою Ларисою (Лесею Українкою). Ялта (Крим), початок січня 1898 року
(Джерело: facebook-сторінка
Тамари Скрипки)

У січні 1891 року Леся з матір’ю побували у Відні, щоб проконсультуватись з лікарями. Скористалися можливістю подивитися найновіші вистави, музеї.

Леся написала додому захопленого листа: «Все чудові будинки в різних стілях, сила на них орнаментіки і скульптури, так що якось аж чудно дивиться. І коли ті люде успіли стілько всього понаставляти! Так, немовби ті статуї були якісь ляльки порцелянові і їх нічого не стоїть цілими десятками накупити. Що не дім, то зараз каріатіди, атланти, маски, генії і бог зна що! Та вже такого розкішного міста, як Відень, може, і в світі нема».

Софія

Софійський університет Святого Климента Охридського, у якому викладав Михайло Драгоманов
Софійський університет Святого Климента Охридського, у якому викладав Михайло Драгоманов
Софійський університет Святого Климента Охридського, у якому викладав Михайло Драгоманов
(Джерело: uni-sofia.bg)

У травні 1894 року Леся Українка виїхала до Болгарії в гості до дядька, Михайла Драгоманова. Він викладав у Софійському університеті.
Місто її не надто вразило: «Сама Софія має вид звичайного, сказать би, нашого губернського міста, тільки що княжеський дворець замість губернаторського дому та міністерства замість усяких «присутствій»».

У Софії Леся працювала в бібліотеці. Саме тут, у бібліотеці дядька, вона активно працювала над своїми творами, читала заборонену соціал-демократичну літературу та спілкувалася з видатними болгарськими інтелектуалами. Цей період став для неї часом творчого піднесення. У Софії вона створила цикл громадянської лірики «Невільничі пісні» та нарис «Школа», а також поглибила свої знання про болгарську культуру, історію й мову.

Ялта

Леся Українка в Криму, 1897 рік
Леся Українка в Криму,
1897 рік
Леся Українка в Криму, 1897 рік
(Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

Рік 1897. Ялта. 26-річна Леся перебувала на лікуванні в Криму. Курорт добре впливав на її самопочуття.

«Нога моя ходить ліпше — у себе в хаті я знов починаю часто губити палку, — тільки часом щось на неї находить, але рідко і не надовго. На гору мені не приходиться ходити, ходжу все більше берегом моря».

Леся Українка дуже любила морські краєвиди, що відкривалися з Байдарських воріт. Ці місця стали натхненням для її поезії, де вона порівнювала кримські пейзажі із земним раєм.

Враження від перебування біля моря описані в циклі «Кримські відгуки».

У Криму Леся познайомилася зі Сергієм Мержинським, до якого відчула симпатію. Він навчався в Київському університеті Святого Володимира. Був марксистом, ніцшеанцем.

«Мій новий знайомий Мержинський, — нарікала Леся, — все плаче, що море йому не видно, москіти його з’їдають і купання не те».

Під час прогулянок Ялтою та її околицями Леся Українка звернула увагу на квітку ломикамінь (лат. saxifraga), яку вона називала символом сили та стійкості, асоціюючи її з власним характером.

Після одруження в 1907 році Леся Українка разом із чоловіком Климентом Квіткою знову повернулася до Криму. Вони проживали у Балаклаві, насолоджуючись виноградним сезоном, морем та гірськими пейзажами.

Гадяч

Олена Пчілка, Леся Українка і Сергій Мержинський, Ольга Косач, Олександр Драгоманов, Ізидора Косач
На світлині (зліва направо): Олена Пчілка, Леся Українка і Сергій Мержинський;
вгорі на копиці Ольга Косач (сестра Лесі), Олександр Драгоманов (рідний дядько по лінії матері), Ізидора Косач (наймолодша сестра Лесі).
Гадяч, 8 липня 1898 рік
На світлині (зліва направо): Олена Пчілка, Леся Українка і Сергій Мержинський; вгорі на копиці Ольга Косач (сестра Лесі), Олександр Драгоманов (рідний дядько по лінії матері), Ізидора Косач (наймолодша сестра Лесі). Гадяч, 8 липня 1898 рік
(Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

Цей затишний закуток на березі Псла – то рідний край її матері, де жив закорінений Драгоманівський родовід ще від пращура.
Урочище Зелений Гай було необхідне Лесі, неначе чисте повітря для її хворих легень. Саме тут поетеса відшукує рівновагу для вразливої по-жіночому душі, знаходить силу і снагу геніального творця.

Поетеса вперше побувала в Гадячі ще трирічною дитиною у 1874 році, а згодом часто приїжджала сюди для відпочинку, лікування та творчої праці. Особливо значущим став хутір Зелений Гай, де Олена Пчілка збудувала спеціальну дачу для Лесі.

Гадяч став місцем зустрічей із друзями та колегами. Тут гостювали Ольга Кобилянська, Сергій Мержинський, Климент Квітка та інші діячі культури. Леся захоплювалася місцевими краєвидами й вважала цей край символом справжньої України.

У липні 1898 року Сергій Мержинський відвідав садибу Драгоманових у Гадячі.
Після зустрічі Леся Українка присвятила йому вірш

Порвалася нескінчена розмова”:
...Порвалася нескінчена розмова.
Тремтить вона, мов порвана струна,
В моєму серці. Від одного слова
Розкрилася в душі моїй труна.

Леся Українка не публікувала присвячені Мержинському вірші у прижиттєвих збірках.

У 1903 році в Гадячі Лесю Українку взяли під таємний нагляд царські жандарми. Донесення про це з 20 липня по 16 серпня містить інформацію про її знайомих, місця проживання та пересування. У Зеленому Гаю, рідному краю матері, Леся відпочивала, але навіть тут її контролювали. Детальніше

Берлін

Deutsches Theatre у Берліні, 1903 рік (Джерело: wikiwand.com)
Deutsches Theatre у Берліні,
1903 рік
Deutsches Theatre у Берліні,
1903 рік (Джерело: wikiwand.com)

У січні 1899 року 27-річна Леся з матір’ю вирушили до Берліна. Професор Бергман прооперував суглоб Лесиної правої ноги.

У листах додому поетеса описувала театральні враження від поїздки: «Подались в Deutsches Theater дивитись на «Fuhrmann Henschel» Гауптмана. Німці грають чудово, дуже тіпічно і вже так «народно», що нехай наші українські актьори сховаються! Але сама драма мені не дуже сподобалась: логіки бракує в розвитку драматичних моментів».

Ґергарт Гауптман належав до улюблених авторів Лесі Українки. Його п’єса «Потоплений дзвін» вплинула на визначення жанру «Лісової пісні».

В Берліні починається знайомство Лесі Українки з Ольгою Кобилянською, що переросло в глибоку товариську приязнь. Вони підтримували між собою щирі дружні взаємини.

Мінськ

Леся Українка та Ольга Кобилянська
Сергій Мержинський.
На звороті підпис: «Л. П. Косач
на добрую память. С. Мержинский.
«Одинокие люди»
уже наказаны тем,
что они одиноки. 23. VІІ. 1899».
Сергій Мержинський. На звороті підпис: «Л. П. Косач на добрую память. С. Мержинский. «Одинокие люди» уже наказаны тем, что они одиноки. 23. VІІ. 1899».
(Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

Коли Леся повернулася в Україну, на столі знайшла подарунок від Сергія Мержинського — том творів Генріха Гейне. На книзі був підпис: «Пані Лесі на пам’ять про дружні і сердечні відносини».

У січні 1901 року, дізнавшись про важкий стан здоров’я Мержинського, Леся Українка вирушила до Мінська доглядати хворого друга.

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти
Так міцно, щільно, і закрить од світа.
З вірша «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти».

Біля хворого Мержинського за одну ніч Леся написала драматичну поему «Одержима».
Сергій Мержинський помер 3 березня 1901 року.

Чернівці

Леся Українка та Ольга Кобилянська
Леся Українка та Ольга Кобилянська,
1901 рік
Леся Українка та Ольга Кобилянська, 1901 рік
(Джерело: Публічна бібліотека імені Лесі Українки)

Уперше Леся Українка приїхала до Чернівців 26 квітня 1901 року після смерті близького друга Сергія Мержинського. Хотіла знайти тут душевний спокій і розуміння. У листі до Палика вона писала: "Їхала я сюди просто рятуватися. Я була взагалі така прибита, що просто боялась озиватись до людей, аби їм не завдавати смутку". Лесю дуже привітно зустріли Кобилянська та її родина. Особливо піклувалася про її здоров’я мама Ольги, яку гостя називала "святою Анною". Більше

Тон листування між подругами ставав все довірливішим. Від літа 1901 виробився особливий стиль звертання у третій особі: «хтось» і «хтосічок», «хтось біленький» і «хтось чорненький».

«Ой, якби то тут були ми так «хтось та ще хтось», як у Чернівцях, то б то було славно! але що вже казати».

«Хтось когось дуже жалує і любить, з охотою і сів би, і ліг би коло когось, і розважив би ліпше, ніж ті духи (хтось на них eifersüchtig), духи не можуть любити, а хтось може і любить».

Після таких теплих прийомів у Чернівцях Леся Українка мріяла ще раз навідатися сюди. І коли загострилася її хвороба, вона знову приїхала у 1903 році й гостювала в Ольги Кобилянської два тижні з 5 по 19 червня.

Сан-Ремо

Лариса Косач над Середземним морем у Сан-Ремо (Італія), веснa 1902 р.
Лариса Косач
над Середземним морем
у Сан-Ремо (Італія).
Весна, 1902 рік
Лариса Косач над Середземним морем у Сан-Ремо (Італія). Весна, 1902 рік
(Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

У листопаді 1901 року Леся Українка поїхала на лікування до Сан-Ремо, в Італії. На віллі «Наталія», де мешкала родина Косачів, нині встановлено меморіальну таблицю.

Сан-Ремо характеризувала як кипарисовий і квітковий рай. Завжди іронічна, додавала, що це їй нагадує опис раю в «Енеїді» Івана Котляревського, коли й не холодно, і не спекотно, а саме так, як треба.

Леся захоплено розповідала про відвідини Венеції. Ользі Кобилянській писала: «Хтось тепер сидить над самісіньким морем, під ясним-ясним сонцем і пише до когось, поклавши відому комусь таблицю з бібули собі на коліно, пише не менше відомим «аршином» — без нього і в Італії хтось не міг би жити — комусь гаряче (але то славно!)».

Сан-Ремо був одним із найулюбленіших курортів російської аристократії, тож поетка не раз фіксувала цікаві або кумедні побутові сценки.
Надто часто траплялися курйози, подібні до описаного в одному з її листів: «Росіян тепер тут сила! Не раз лаються на вулиці без сорома, впевняючись, що їх «никакая собака не поймет», хоча «собак» таких, як вони сами, тут повно на кожному кроці. Бувають пресмішні сцени».

Блискуче обізнана з європейськими літературами, Леся Українка мала своїх улюблених італійських письменників. Перекладала дуже популярну тоді поетесу Аду Негрі.


Ще

Берн та Цюріх

У травні 1902 року Леся Українка вирушила до України. Спершу відвідала Швейцарію. Консультувалася в лікарів у Берні та Цюриху.

Першою зупинкою Лесі Українки в Швейцарії був Берн. Тут вона консультувалася з професором Салі, якого вважали одним із провідних практиків Європи. Місто з його тихими вуличками та розміреним життям, мабуть, сприяло спокою, так необхідному для її фізичного та морального відновлення. Леся зазначала, що для неї важливо було почути від різних лікарів схожі рекомендації, аби зрозуміти реальні перспективи лікування.

Наступним пунктом подорожі став Цюрих, де Леся зустрілася з професором Айхгорстом, відомим у Європі медиком, рівним за авторитетом знаменитому Нотнагелю. Цюрих вражав своєю архітектурною гармонією, багатством культурного життя та атмосферою прогресу. Тут Леся Українка відчула, що Швейцарія, попри свою віддаленість, могла запропонувати їй можливості не гірші, ніж Відень чи інші центри європейської медицини.

Генуя

Генуезький порт на листівці початку ХХ століття (Джерело: wikipedia.org)
Генуезький порт на листівці початку ХХ століття
Генуезький порт на листівці початку ХХ століття
(Джерело: wikipedia.org)

Із Генуї кораблем через Ліворно, Неаполь, Палермо, Месіну, Катанію, грецькі острови пливла до Одеси.

Із родиною ділилася враженням від Сицилії: «Гарна сторона, загальний колоріт рожево-золотий, він якось надто гармонізує з маврітанським стілем сливе всіх церков і більших будов у Палермо. Я чогось не сподівалась, що тут такі великі міста, у сій «країні бандітів і вендети». Тим часом сіцілійці (оті «бандіти») показуються далеко гречніші і лагідніші від неаполітанців».

Полтава

Учасники свята з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік
Учасники свята з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік
Учасники свята з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік
(Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

Серпень 1903 року. У Полтаві відбулося святкування з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. До вшанування долучилися всі українські діячі, серед них і Леся Українка. Жартували, що якби поїзд із Києва зійшов з рейок, то національний рух не швидко б відродився.

Поетеса присвятила Котляревському рядки:

Не оди складали, а думи народу,
Не в стансах прославили милої вроду,
А в тихих, журливих піснях...
З вірша «На столітній ювілей української літератури».

Тіфліс

Климент Квітка (джерело: Вікіпедія)
Климент Квітка
Климент Квітка
(Джерело: wikipedia.org)

У Лесі Українки склалися стосунки з етнографом і фольклористом Климентом Квіткою. У вересні 1903 року вони разом вирушили до Грузії. Він працював у Тбілісі. Їхали через Одесу та Батумі.

Леся Українка ділилася спогадами про криваву розправу поліції над учасниками політичної демонстрації у січні 1905 року: «В Тифлісі був теж один такий «весняний» день, коли калюжі людської крові стояли на тротуарах до вечора. Не до спокійних тем при таких обставинах...»

Леся Українка навіть вивчала грузинську мову, зокрема під керівництвом грузинського студента Нестора Гамбарашвілі, що сприяло її захопленню грузинською культурою.

Листівка Лесі з Тбілісі, 1901 рік
Листівка Лесі з Тбілісі,
1901 рік

Санкт-Петербург

Ізидора Косач, 1890-ті
Ізидора Косач, 1890-ті
Ізидора Косач, 1890-ті
(Джерело: Публічна бібліотека імені Лесі Українки)

У жовтні 1905 року поетеса терміново виїхала до Санкт-Петербургу, щоб «рятувати Дору, що була поїхала туди на рільничі курси та й захорувала». Молодша сестра Лесі Українки, Ізидора Косач, навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах імені Стебута. Лариса доглядала за 17-річною дівчиною, лише за кілька тижнів вони разом повернулися до Києва.

Леся Українка застала в Петербурзі революційні події. «Хтось три тижні просидів коло неї, перетривав там усі залізничні страйки, бачив народження російської «конституції» [...], надивився на червоні прапори, наслухався співів і великих слів, а потім вернувся в розбитий «чорною сотнею» Київ», — писала Кобилянській.

Київ

В київській квартирі Ольги Косач, 1913 рік
Леся Українка у київській квартирі матері Ольги Косач.
Початок травня 1913 року.
Зліва направо: Ізидора Косач-Борисова, Лариса Косач-Квітка, Ольга Косач, Михайло Кривинюк, Ольга Косач-Кривинюк, Юрій Борисов (стоїть за ними).
Леся Українка у київській квартирі матері Ольги Косач. Початок травня 1913 року. Зліва направо: Ізидора Косач-Борисова, Лариса Косач-Квітка, Ольга Косач, Михайло Кривинюк, Ольга Косач-Кривинюк, Юрій Борисов (стоїть за ними).
(Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

У 1899 році Косачі пригледіли собі квартиру в Києві на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, 97 (тепер вулиця Саксаганського). У цьому будинку нині Музей Лесі Українки.

У Києві Леся бувала переважно проїздом. Затримувалася в осінньо-зимові сезони у 1899–1901 та 1905–1907 роках.

Проти ночі 18 січня 1907 року жандарми ретельно обшукали київську квартиру сім’ї Косачів. Слідчі дії були пов’язані з підозрою щодо їхньої участі в українських організаціях соціал-демократичного спрямування. Лесю Українку і її сестру Ольгу заарештували на добу.

У листі до матері поетеса писала: «Ну, ти вже знаєш про ту халепу, що звідкись було взялася на нас. Якась чисто божевільна історія: натаскати людей, не раз хворих і старих, по участках, і, не спитавши навіть нічогісінько, відпустити восвоясі, — кому й нащо потрібно, щоб люде сі одну ніч не ночували дома? [...] Камера більш-менш чиста і товариство не уголовне, та ще Гр[інчен]ко, що був нашим vis à vis по камері, поділився з нами присланою йому з дому стравою».

Того ж 1907 року в Києві Леся Українка та Климент Квітка побралися. Через рік переїхали до Грузії, де мешкали впродовж п’яти років.

Єгипет

Серед постояльців готелю у Єгипті
Серед постояльців готелю у Єгипті
Серед постояльців готелю у Єгипті
(Джерело: lesya.lukl.kyiv.ua)

У вересні 1909 року Леся Українка разом із чоловіком вирушили до Єгипту.

«Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса — се справді щось єдине на цілім світі!.. Живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!... Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував», — писала в листі до матері.

У січні 1911 року Леся Українка знову поїхала на лікування до Єгипту. Мешкала на віллі «Континенталь» у Хельвані.

Подорож морем була важкою. «Рипить корабель, стогне тяжко, здригається, наче конає», — писала у вірші Pontos Axeinos.

Нечимне

Обкладинка першого окремого видання 1914 року
Обкладинка першого
окремого видання 1914 року
Обкладинка першого окремого видання 1914 року
(Джерело: Публічна бібліотека імені Лесі Українки)

25 липня 1911 року датовано чорновий автограф драми-феєрії «Лісова пісня».

У листі до матері Леся Українка писала, що «Лісову пісню» роками виношувала в уяві підо впливом українського фольклору та краси волинської природи: «А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала...» І над Нечімним вона мені мріла... Зачарував мене сей образ на весь вік».

Озеро Нечимне розташоване за 15 кілометрів від Колодяжного. Косачі неодноразово там бували.

Кутаїсі

Леся Українка з родиною у своєму помешканні у Кутаїсі, 1911 рік.
Леся Українка з родиною у своєму помешканні у Кутаїсі, 1911 рік.
Зліва направо: Маруся, прийнята дочка Ф. Карпова, Климент Квітка, Леся Українка
Леся Українка з родиною у своєму помешканні у Кутаїсі, 1911 рік. Зліва направо: Маруся, прийнята дочка Ф. Карпова, Климент Квітка, Леся Українка
(Джерело: з книги “Дворянське гніздо Косачів”, І. Денисюк, Т. Скрипка)

24 травня 1912 року в листі до Агатангела Кримського з Кутаїсі поетеса писала про остаточне закінчення українського «Дон Жуана» — п’єси «Камінний господар»: «Драма (знов-таки драма!) зветься «Камінний господар», бо ідея її — перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над Дон Жуаном, «лицарем волі»... Так чи інакше, але от уже і в нашій літературі є «Дон Жуан» власний, не перекладений».

Кутаїсі, місто в західній Грузії, стало важливим етапом у житті і творчості Лесі Українки. Письменниця оселилася тут на деякий час, шукаючи полегшення від хвороби, зокрема від сухот, які майже все її життя були її невідступними супутниками. У Кутаїсі, з його м'яким кліматом і спокійною атмосферою, Леся Українка знайшла можливість не лише відновлювати здоров'я, але й продовжувати творити.

Сурамі

Останнє фото Лесі Українки, травень 1913 року
Одна з останніх світлин Лесі Українки, травень 1913 року
Леся Українка з родиною у своєму помешканні у Кутаїсі, 1911 рік. Зліва направо: Маруся, прийнята дочка Ф. Карпова, Климент Квітка, Леся Українка
(Джерело: з книги “Дворянське гніздо Косачів”, І. Денисюк, Т. Скрипка)

Влітку 1913 року стан здоров’я Лесі Українки дуже погіршився. Вона заледве ходила. А єдине, що могла їсти, — ожинове морозиво. Померла 1 серпня в Сурамі, Грузія.

Наймолодша Лесина сестра, Ізидора, згадувала: «В Сурамі дійсно не було спеки — чисте гірське повітря, гарна природа. Лесина кімната була з балконом. Знову Лесі трохи покращало. Вона навіть щодня виходила на балкон, йшла помалу, спираючись на мене, лягала в лежака, дивлячись на чудовий краєвид — гори, вкриті лісом, і долину, куди збігали гірські потоки. Але за три дні Лесі різко погіршало: всяка їжа їй до того спротивилася, що, при всій Лесиній силі волі, вона ледве могла себе змусити щось випити, і єдине, що вона могла без огиди їсти — це морозиво з ожини. На щастя, навколо нашого мешкання в горах було цієї ягоди багато. Я збирала її і робила Лесі морозиво».

Леся Українка не лише лікувалася в Сурамі, але й продовжувала творити. Саме в Грузії вона написала деякі з найважливіших своїх творів, зокрема свою безсмертну драму «Лісова пісня», яку створила в Кутаїсі.

Київ, Байкове кладовище

З похорону Лесі Українки, 1913 рік
З похорону Лесі Українки, 1913 рік
З похорону Лесі Українки, 1913 рік
(Джерело: facebook-сторінка Тамари Скрипки)

7 серпня 1913 року Лесю Українку поховали в Києві. Поліція пильнувала, аби процесія не перетворилася на національну маніфестацію. Поминальну ходу супроводжували кінні жандарми. Впродовж усієї жалобної ходи від залізничного вокзалу до Байкового цвинтаря співав чоловічий хор. Промови на похороні заборонили.

Радянська влада переслідувала найближче оточення Лесі Українки – матір, чоловіка, сестер, друзів. Родині вдалося зберегти архів. Під час Другої світової війни сестра Ольга Косач-Кривинюк змогла вивезти Лесині рукописи на Захід та видати їх без цензурних втручань.